7 жовтня час навчання летів дуже швидко. Мабуть тому, що всі студенти ЛБМК з нетерпінням чекали зустрічі з бійцями батальйону «Айдар». Ці воїни - чиїсь сини, батьки, брати, чоловіки. Але для нас вони - справжні Герої! Твердохліб Олег та Демков Роман – Герої сьогодення, які стоять на захисті незалежності нашої держави. Тривожно билися юні серця, коли роздивлялися світлини, слухали правдиві розповіді людей, котрим не раз доводилося дивитися в очі смерті.
Співаючи пісень, декламуючи вірші, хлопці та дівчата другого курсу нашого навчального закладу намагалися хоча б на деякий час зігріти своїм теплом, вдячністю, любов’ю безстрашних патріотів. Бо кожен із нас був переконаний: бій, з якого нещодавно повернулися бійці, не буде останнім. Обов’язок перед країною, перед народом, перед самим собою поверне їх назад, на Схід.
Від почутого на очі наверталися сльози. І бійцям, і нам понад усе хотілося, щоб ця безглузда війна нарешті скінчилася!
Кожній людині, яка зараз бореться за нашу незалежність, присвячуються ці рядки:
А скоро осінь, осінь романтична,
а лиш для Тебе романтики нема,
бо Ти далеко, де немає тиші,
Ти десь не тут, ти там, де вже війна.
Минає день і ніч також минає,
а Тобі темно, темно без кінця,
яке тут світло, коли друг вмирає
від здичавілого «братерського» свинця.
Вже не спекотно, ніжна прохолода,
та лиш для Тебе свіжості нема,
бо там, де Ти - там пекло і тривога,
як в казані розжарена душа.
А я дивлюсь тихенько у віконце,
де поки мир, і поки благодать,
а Ти покинув те рожеве сонце,
бо Ти поїхав сонце захищать.
Не замовляли ми, коли на світ з’явитись,
Тобі ж судилося героєм народитись,
та не судилося ганебно помирать.
Я зазирнути хочу в Твої очі
й на знак подяки руки цілувать,
бо кожен з нас у мирі жити хоче,
і у майбутнє віри не втрачать.
Я є людина, Ти ж більше ніж людина,
Ти - захисник, борониш Ти батьків,
а десь на Сході, там горить країна,
і Ти вже став солдатом всіх віків…
Студентка II курсу Проць Ангеліна
